Традиційна українська садиба в кінці ХІХ ст. – на початку ХХ ст.

Анотація

Постановка проблеми. Стають надбанням історії типи сільського житла, поширені в кінці XIX – на початку XX століття. Вивчення традиційної української садиби, народних архітектурно-будівельних і декоративно-художніх традицій має не лише теоретичне, а й практичне значення. Використання всього кращого, прогресивного з вікового народного досвіду допоможе архітекторам створювати нові села, що будуть відповідати не лише сучасним вимогам життя, а й кращим національним традиціям та естетичним уподобанням народу. Аналіз публікацій. В дослідженнях сучасних етнографів, істориків, краєзнавців знаходимо відомості про традиційне українське житло, двір, садибу. Відомі дослідники А. П. Данилюк, Т. Косміна, М. С. Дністрянський, В. П. Самойловича, Г. Ю. Стельмах, Г. С. Лозко вивчають традиційну архітектуру регіонів України, особливості поселень і типів садиб. Мета статті – проаналізувати особливості традиційного українського житла, двору та садиби; утверджувати національну свідомість, зберігати національні традиції, виховувати молодь у патріотичному дусі, поширювати знання про культурну спадщину України. Висновок. Українське народне житло створювалось протягом століть шляхом безперервного вдосконалення прийомів і форм, що відповідали умовам життя, побуту й естетичним уподобанням народу. Традиційність народної архітектури зумовлювалась тим, що сільське житло споруджувалось не за проектом, а за кращими типовими зразками, які були характерні для того чи іншого району України.